Івано-Франківська обласна організація Української республіканської партії "Собор"

Звернення до громадськості Івано-Франківщини

Sun, 31 Jan 2010 13:34:35 GMT

На спільному засіданні Ради Івано-Франківської обласної та Ради Івано-Франківської міської організацій Української Республіканської Партії "Собор", яке відбулось 31 січня 2010 року, переважною більшістю голосів було прийнято рішення щодо позиції обласного осередку в голосуванні на виборах Президента України 7 лютого 2010 року:

Івано-Франківська обласна організація Української Республіканської Партії "Собор" закликає всіх виборців Прикарпаття, патріотів своєї держави, скориставшись своїм конституційним правом та шануючи національну гідність і демократичні принципи, прийти 7 лютого 2010 року на виборчі дільниці та проголосувати відповідно до своїх особистих переконань і власного сумління.

Слава Україні!

Дорогі побратими!

Thu, 31 Dec 2009 10:18:11 GMT

Прошу прийняти найщиріші вітання з нагоди Новорічних та Різдвяних свят! Нехай прийдешній 2010 рік стане добрим часом для успішного продовження вже розпочатих справ, започаткування нових ініціатив та проектів; часом, щедрим на успіхи та нові перемоги.

Прийдешній рік залишить небагато часу на відпочинок та спокійне життя. Президентські, місцеві, а можливо – й дочасні парламентські вибори, вимагатимуть від нас максимальної мобілізації та самовіддачі. Але у цій нелегкій праці в ім’я України ми, переконаний, маємо хороші можливості знайти нові, сучасні ідеї утвердження Української самостійної соборної держави. Сподіваюсь, що цей рік дозволить нам зробити нові, серйозні кроки на шляху єднання української національної демократії.

Вірю, що заради цієї високої мети Господь Бог даруватиме нам усім в новому році вдосталь здоров’я, енергії та удачі.

З Новим 2010 роком! З Різдвом Христовим!

Анатолій Матвієнко,
Голова УРП «Собор»

Визначено лауреата Міжнародної літературно-мистецької премії імені Олени Теліги

Thu, 31 Dec 2009 10:16:16 GMT

У переддень Новорічних свят, 29 січня 2009 року, Комітет фундаторів Міжнародної літературно-мистецької премії імені Олени Теліги визначив лауреата Премії у 2009 році. Перемогу здобула відомий літературознавець, перекладач, громадський і політичний діяч Анна-Галя Горбач з Німеччини.

Про це у Будинку письменників України оголосили фундатори Премії – голова Української республіканської партії «Собор», народний депутат України Анатолій Матвієнко, Почесна голова Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги пані Ольга Кобець та голова Проводу Організації українських націоналістів (революційної) Стефан Романів.

Премію Анні-Галі Горбач присуджено за укладення антології української поезії німецькою мовою «Подай мені лютню з каміння: українська лірика ХХ століття».

Довідково. Міжнародна літературно-мистецька премія імені Олени Теліги присуджується з 2000 року. Серед лауреатів Премії – Ліна Костенко, Михайлина Коцюбинська та Оксана Пахльовська.

Прес-служба УРП «Собор»

УРП „Собор” відмежовується від дій Ярослава Козачка

Thu, 31 Dec 2009 10:14:43 GMT

У зв’язку з оприлюдненням членом Центрального Проводу Української республіканської партії „Собор” Ярославом Козачком так званого „таємного договору” між Віктором Ющенком та Віктором Януковичем, прес-служба УРП „Собор” повідомляє наступне.

Ярослав Козачок діяв виключно від свого імені, без будь-якого погодження і відома Центрального Проводу. Партія не має у своєму розпорядженні ані самого тексту „договору”, ані будь-якої інформації на підтвердження його достовірності.

Враховуючи очевидну шкоду, нанесену репутації кандидатата у президенти Віктора Ющенка (якого офіційно підтримує УРП „Собор”), відповідно до Статуту партії, Ярославу Козачку буде запропоновано надати відповідні пояснення Раді Старійшин УРП „Собор”. Висновки Ради Старійшин стануть основою для постановлення рішення про подальше перебування Ярослава Козачка в лавах партії.
Прес-служба УРП „Собор”

Анатолій МАТВІЄНКО: „Ми маємо народжувати спільні цінності і в цьому є політика націоналізму"

Thu, 31 Dec 2009 10:13:29 GMT

Напередодні чергових президентських виборів варто проаналізувати, чому після помаранчевої революції українське суспільство розтратило запал реформ, довіру до політиків і свій позитивний імідж у світі. Голова Української республіканської партії “Собор”, народний депутат України Анатолій МАТВІЄНКО вважає, що непопулярні речі, які говорить Віктор Ющенко, не підтримуються більшістю, але вони правильні. Підтримка Ющенка - це підтримка філософії, платформи, на якій мають сьогодні об’єднатися націонал-демократи, утворити потужну партію і захищати європейську демократичну перспективу України, говорить в інтерв’ю “Українському Слову” Анатолій МАТВІЄНКО.

- Анатолію Сергійовичу, наближаються чергові президентські вибори. Після помаранчевої революції українське суспільство поступово розтратило запал реформ, довіру до політиків і свій позитивний імідж у світі. Як Ви вважаєте, чому так сталося і чого було більше - закономірностей, які варто враховувати, чи суб’єктивних причин, яких надалі слід уникати?

- Я так думаю, що ми мали ілюзії. Взагалі, слабкість є наслідком способу жити ілюзіями. Бо людина тільки слабка духом і нездатна організувати навіть сама себе, не кажучи вже про якісь великі справи, хоче вірити в ілюзії. Це, можливо, така об’єктивна закономірність, але ми не розібралися в головних проблемах, а черговий раз повірили в ілюзії. Ми боролися з кучмізмом як з явищем і мали розуміти, що це не була боротьба з Кучмою, бо Кучма був лише виразником цієї системи. Ми мали розуміти, що заміна самого Кучми - це ще не заміна того способу життя, який продукував Кучму. Для цього просто треба було ставити інші завдання, а ми думали, що достатньо зрізати вершину айсбергу.

Виявилося, що для того, щоб змінити систему по суті, викорінити кучмізм - потрібне було надзусилля. І треба було будувати відповідний механізм, відповідну логіку поведінки для викорінення кучмізму. А ми ніби прищепили на дерево кучмізму Ющенка і він нічого не змінив, „прийнявся”. Ми вірили, що ця гілка дасть якісно інші плоди, а виявилося, що це продовження того самого дерева кучмізму.

Вихід людей на Майдан - 300, 400 тисяч, навіть мільйон - ці ілюзії перетворили у віру й неймовірні очікування. І ми, замість того, аби налаштувати себе на велику роботу, налаштували себе на цю віру і на очікування. Замість того, аби створити відповідну систему викорінення кучмізму - а це тяжка праця - ми сказали, що все, робота вже виконана.

- Тоді склалася ілюзія, що в нас утворилося громадянське суспільство.

- Так, а насправді це був тільки паросток громадянського суспільства. Адже громадянське суспільство - це суспільство, яке контролює владу. Але ми цей паросток затоптали і слабкість Ющенка виявилася в тому, що він його не розбудував. А суспільство його не контролювало і не ставило вимог. Таким чином, суспільство мало вибудувати серйозну систему з демонтажу кучмізму, серйозну систему з імплементації нової демократичної влади, і серйозну систему з контролю за цією владою та співпраці з нею. Нічого цього не з’явилося. І так, крислате дерево кучмізму продовжує розквітати: за рівнем корупції ми на 146 місці у світі, повна зневіра людей…

Щодо Ющенка, то він також повірив у ілюзію, яку сам собі намалював: що він - месія, що сотні тисяч людей прийшли на Майдан його підтримувати. І ця риторика залишається риторикою Ющенка по сьогодні. Виступаючи на Дні Свободи, він каже: „Я всім вам дякую за те, що ви прийшли п’ять років тому на Майдан і мене підтримали”. Він не розуміє, що люди прийшли не його підтримувати. І от з цією абсурдною парадигмою він прожив ці п’ять років. Він вважав, що люди його люблять. Так, люди в нього повірили, але прийти до влади значно легше, ніж утримати владу, ніж нею ефективно розпорядитися. Це перша методологічна помилка.

Друга помилка - це те, що з мудрими, розумними людьми - дуже важко, але без них - неможливо. Ющенко вважав, що всі люди, які мають власну позицію, власну точку зору - це його опоненти. І він всіх порозганяв, навколо нього не залишилося жодного, хто має власну точку зору. Натомість, він зібрав людей, які не мають власної точки зору, які здатні тільки трансформувати його ідеї і пояснювати, як це було в радянський час, що тільки ці ідеї є правильними і вічними.

Третє - Ющенко, на жаль, виявився людиною, яка власний комфорт і спокій ставить вище суті президентської роботи. Бо туди не йдуть за комфортом, це не комфортне місце. Це тяжкий хрест і не треба ображатися, що до тебе всі ставляться з такою претензією. Він же цю претензію сприймає як власну образу. І в результаті цього він залишився один.

Я не кажу, що він не освічений - з точки зору освіченості і патріотичності він якраз на голову вищий за всіх нині діючих кандидатів у президенти. Але те, що він вчинив неморально, формуючи свою команду, вірніше її розганяючи, і маючи трохи хибне уявлення, для чого він прийшов до влади, - все це вилилося практично в безвладдя. Тому що по своїй суті він демократ. Демократ настільки, що він вважає, що все вирішується об’єктивно і самостійно. І навіть на ті речі, на які він мав би впливати, він не впливав. І це призвело сьогодні до тої розчарованості, яку ми маємо. І про це треба говорити відверто. Не треба ображатися на когось, але я думаю, що не усвідомивши наші помилки, ми не можемо йти в майбутній день, інакше ми будемо повторювати їх один в один. І тому помилки треба визнати. Якби Ющенко їх публічно визнав і не робив нових, інша справа. Але адекватних висновків немає.

- Попри це все, Українська республіканська партія „Собор”, головою якої Ви є, довго вагалася щодо того, кого з кандидатів підтримати на цих виборах, але в кінці кінців, можливо закономірно, вирішила все-таки підтримати Віктора Ющенка.

- Ми будували свої відносини з Ющенком і йому не раз це декларували - я в особистих розмовах і на публічних зустрічах, що Ющенко, на відміну від усіх попередніх президентів, був найбільш проукраїнський - у своїх помислах, не в діях. На превеликий жаль, гасло, проти якого Українська республіканська партія „Собор” заперечувала ще з 2002 року, а потім воно стало гаслом його передвиборчої кампанії, - „Не словом, а ділом” - було помилковим. Бо, якщо ми християни, то ми не можемо заперечити Слово: першим було Слово, і це Слово було Бог. Зрештою, від твоєї словесної мотивації, яка йде від переконання, творяться діла. Не може такого бути, щоб діла були за межами сформульованої ідеї, яка й пояснює, чому саме так діється. Але вийшло все навпаки. Замість „Не словом, а ділом” вийшло „Не ділом, а словом”. Помилка у виборі гасла його ж і дістала. Дійсно, він дуже багато говорив правильних слів, але, на жаль, не було належних дій. І зараз треба зрозуміти, що ці слова є правильні, але якщо немає адекватної організації цієї ідеї, то компрометується сама ідея. Люди починають думати: а може ідея неправильна? Чому вона не вийшла на бажаний рівень усвідомлення? Тому що вона не була підкріплена ділом.

Але проукраїнськість Ющенка виражалася в тому, що він говорив непопулярні речі. Хоча, він трошки неправильно формулює деякі концептуальні речі. От він каже - більшість, як правило, завжди не права. Якщо говорити в контексті того, що на зміни більшість ніколи не реагує позитивно, то зміни - це завдання меншості. Це їхня енергія, воля і технологія, як добитися цих змін. Потім більшість їх усвідомлено підтримує, але по своїй суті, дійсно, суспільство консервативне. В цьому контексті так можна говорити, але узагальнювати так не можна, бо це заперечення демократії.

Тому дійсно, непопулярні речі, які говорить Ющенко, не підтримуються більшістю, але вони правильні. І проукраїнський політик в моїй уяві - це той, який здатний декларувати непопулярні, але правильні речі. І той, хто вміє пропонувати непопулярні речі і збирати навколо себе критичну масу людей, які здатні проштовхнути ці ідеї через супротив більшості, є проукраїнським. Ющенко говорить правильно про українську історію, він говорить правильно, що нам треба повернутися в Європу, він правильно говорить про мову. Ющенко говорить про великий наш гріх - забуття убієнних за Україну як незалежну державу. Але Ющенко говорить про УПА, але не говорить про Холодноярську республіку, він не говорить про Нестора Махна.

Тобто ми дійсно маємо мати якусь цінність, яка ідентифікує нашу націю і робить її частиною великої світової спільноти. І те, що він це говорить і навіть пробує реалізувати, хоча й не досить вдало, дає мені підстави говорити, що він найбільш проукраїнський. І те, що ці речі треба продовжувати - незаперечно. І тому, коли ми говорили, а хто ж здатний найбільше відповідати завданню, тому шляху, по якому має рухатись Україна, - безперечно, це Ющенко.

Тому, ми дуже критично ставлячись до нього як до особистості, говоримо, що важливо, щоб на виборах 2010 року суспільство підтримало цю ідею. Чому це важливо? Тому що, коли чимала кількість людей підтримає цю ідею, по-перше, навколо цього буде формуватися єдність національно-демократичних сил. А, по-друге, ті, хто є менш усвідомленими українцями, повинні розуміти, що ця ідея має дуже серйозну підтримку, ігнорувати її не можна.

І ми маємо розуміти, що зараз Україна стає на дуже небезпечний рубіж. Коли національні демократи розпорошені, а проблеми по утвердженню України як європейської держави не зменшилися, а зросли і її перспектива сьогодні не настільки незворотна, якою ще була навіть чотири роки тому. І Кучма боявся тоді робити щось антиукраїнське (хоча, може, й інколи хотів), тому що розумів, що національна демократія йому „відірве голову”, образно кажучи, і Майдан це продемонстрував. Для того, щоб наступний президент, який не буде такий проукраїнський, якого б мені хотілося, не мав права на будь-які антиукраїнські дії, не мав права на повернення назад, націонал-демократія має бути згуртована.

Тому ми кроком підтримки Ющенка швидше говоримо про підтримку філософії, про підтримку платформи, на якій мають сьогодні об’єднатися націонал-демократи, утворити потужну партію і захищати європейську демократичну перспективу України.

- Як же зміцнити, а передусім - об’єднати традиційно роз’єднані націонал-демократичні сили?

- По-перше, провідники національної демократії мають усвідомити одну дуже просту річ: що націонал-демократи в умовах колонії, імперської держави, воюючи за незалежність своєї країни і українського народу, безперечно, повинні мати певну філософію організації і власних дій. І тут всі провідники національної демократії, або націоналізму - Д.Донцов, В.Липинський - є правдиві. І ми на цій основі, безперечно, не мали іншої ідеології, як збудувати державу. Але коли ми маємо власну державу, то має трансформуватися і філософія національної демократії і націоналізму. Вона не може бути подібна до філософії, яку сьогодні демонструє Тягнибок. Він, практично, йде з тією ж філософією Донцова і шукає ворогів усередині самої нації. Ми маємо асимілювати, як титульна нація, всі інші етноси і зробити їх громадянами України. Бо Липинський був поляк, але він - дай Боже кожному - усвідомлено боровся за Україну як за державу. Не по крові сьогодні маємо говорити. А пробувати серед москалів і жидів знайти ворогів і боротися з ними для утвердження самої України - це вчорашня філософія. Сьогодні філософія національної демократії і націоналізму має бути іншою, модерною.

Чому ми боїмося, що інші етноси з часом будуть себе ідентифікувати як українці? Ми не маємо цього боятися, ми маємо створити атмосферу привабливості. Якщо в нас 78 відсотків етнічних українців, то скажіть мені, про яких жидів і москалів може бути як пріоритетна сформульована ідеологія політики націоналізму? Про кого ми говоримо? Очевидно, ми маємо говорити про згуртування хоча б цих 78 відсотків етнічних українців. Але багато з них забуло українську мову. От він пише - я українець, але не знає жодного українського слова. Хто він є для мене - ворог? За Тягнибоком - ворог, асимільований хохол. Але скажіть мені, будь ласка, якщо він написав - українець, є для мене підстави говорити, що людина повернута обличчям до формування української нації? Очевидно, я маю не починати з ним говорити за мову, я маю починати з ним говорити за Україну, за інтерес. Я маю не західні цінності брати в основу своєї політики, як і не східні цінності. Ми маємо народжувати спільні цінності і в цьому є політика націоналізму і на цих спільних цінностях потрібно гуртувати Україну, а не розривати її на дві частини.

І ось для цього, безперечно, маємо мати теоретичне обґрунтування політики націоналізму. Не в тому сенсі - як синонім фашизму, а в сенсі європейської націонал-демократії, в сенсі патріотизму, в сенсі дії. І тому ці правильні месиджі мають зібрати сьогодні критичну масу. А далі маємо домовитися, якою має бути наша стратегія, а відтак, з усвідомленням реальної ситуації - якою має бути тактика. І якщо ми спрацюємо на те, що ми згуртуємо громадян України - народимо цих громадян і їх згуртуємо, то Україна має перспективи на майбутнє. Сьогодні розірваність українського люду є найбільшою проблемою, яка пояснює злидні, казнокрадство, корупцію і всі інші вади.

- У зв’язку з цим, хочу Вас запитати про партійне будівництво, яке ніяк не йде, але яке також пов’язується зі зміцненням національно-демократичних сил, бо ж це передусім партії цього табору мають просувати цю роботу. В чому полягає проблема - у пасивності суспільства, чи в загальній компрометації політичної діяльності через ту ж політичну корупцію, яка проросла практично у всіх сферах громадського життя?

- Я думаю, що це певний рівень мутації політичної культури. Вона не визріла в Україні, але вона ще й мутувала. Наша політична культура передбачає „вилуплення” ф’юрера, вселенську любов до цього ф’юрера і чергову ілюзію, що цей ф’юрер знає, куди він має рухати державу. Я вважаю, що ф’юрерство - це головна проблема політичної чи партійної неструктурованості суспільства.

Друге, ми „закохуємося” і вважаємо, що це стабільність. От є партія і прихильність, членство в цій партії, незмінність вождя цієї партії є великим досягненням. Це абсурд! Партія не є метою, партія є лише виразником ідей. І партія, яка є носієм якоїсь ідеї, є інструментом того, як „заряджати” свідомість мільйонів, що ця ідея правильна. І цей інструмент є способом приходу до влади представників цієї партії. Знову ж таки, влада не є метою, влада є інструментом. Метою є реалізація ідеології, або ідеї. Якщо ідея сьогодні потребує злиття партій, то треба нехтувати інструментом дрібним заради інструменту більшого. А в нашій суспільній свідомості вважається, що це вже відступництво, непослідовність. Ніби партія тоді відступає від своєї політики. Невідомо тільки заради чого ця політика. Ради самої партії? Мене, як члена суспільства, історія будь-якої партії цікавить найменше. І тому ця хвороба - мутація політичної культури в європейському розумінні цього слова - у нас народила це ф’юрерство і тому ми не можемо об’єднуватися, бо кожен лідер - це ф’юрер, він не хоче розпрощатися з ф’юрерством.

Отже, ні лідера партії, ні її назву не можна ставити в основу об’єднавчих процесів. Ну й, безперечно, ми маємо показати, що є критична маса якоїсь команди. Коли люди втомилися від ф’юрерів, ми маємо демонструвати здатність командної гри. Запровадити таке об’єднання при утворенні нової партії, яке б передбачало внутрішньопартійні вибори, як праймеріз у Сполучених Штатах. Але не всі цього хочуть, бо знають, що вони не матимуть тоді лідерства. Вони бояться за власну шкуру, не думають про Україну, а думають про себе особисто.

Ну й потрібно сформулювати основні ідеї, навколо яких об’єднуватися. Передусім - це ідея партії, яка об’єднає народ і народить українців. Ця ідея - стратегічне завдання. Друга ідея, яку ми зараз пропонуємо і яка мала би бути прагматичною - це те, що нам набридло жити не за правилами. Тому ми наполягаємо на тому, що нове об’єднання слід будувати на ідеї повернення суспільства до життя за правилами, бо це стабільність. Якщо я живу за правилами, то, по-перше, я не порушую правил, бо знаю, що можу бути покараний, а по-друге - я можу захистити свій інтерес, бо я знаю, що ці правила діють. Сьогодні, по перше, корупція пояснюється тим, що ніхто не живе за правилами, всі ігнорують закони. По-друге, я беззахисний, тому що я не можу добитися правди. Це переломить суспільну свідомість. Головне правило - це Конституція, яка має встановити відповідальність усіх гілок влади, встановити відносини між ними - взаємодію і взаємоконтроль, підконтрольність громадськості. Цю Конституцію ми не можемо створити у Верховній Раді, маємо йти на Конституційну Асамблею. Люди повинні обрати людей, які напишуть Конституцію, а потім на референдумі громадяни мають затвердити цю Конституцію.

Далі, ідея мажоритаризації виборів - як ідея, яка зламає систему приходу до влади кланів. І сьогодні, зрештою цим пояснюється, чому вони є при владі. Отакі ідеї сьогодні продукуються, в тому числі, нашою партією і ми шукаємо соратників. Думаю, що ми в недалекому майбутньому вийдемо на утворення такого руху, де партія стане суб’єктом цього руху і навколо цього об’єднання з іншими партіями, з іншими непартійними середовищами буде побудовано потужний, сучасний модерний національно-демократичний рух.

- Отже, Ви оптимістично дивитеся в майбутнє?

- Безперечно.

- Хотів би ще уточнити Вашу позицію стосовно системи виборів до Верховної Ради. Ви кажете про ідею мажоритаризації виборів, але ж не так давно Ви, як і інші демократи, виступали за вибори на пропорційній основі за партійними списками.

- Я зараз свідомо радикально повертаю в інший бік. У 1997-1998 роках я справді був за пропорційні вибори і зробив вирішальні кроки у процесі переходу на цю систему. Я розумів, що це спосіб політичної структуризації суспільства. Але, на жаль, партії виродилися у політичні холдинги і вони стали сьогодні небезпечним явищем в Україні. Зруйнувати політичні холдинги - іншого способу, як мажоритаризація, я зараз не бачу. Ми маємо їх зруйнувати для того, щоб потім перейти до певної іншої системи, можливо навіть мажоритарної, але з чітким монопольним правом партії висувати своїх людей. Зобов’язанням цих людей декларувати свою причетність до цієї чи іншої партії і відповідати за реалізацію ідеології цієї політичної сили. Тобто, мажоритаризація - не така, яка вона була за радянських часів, а мажоритаризація така, яка чітко підтримує політичне структурування.

Альтернатива цьому - Юлія Володимирівна разом з „регіонами” і комуністами. Це - ніякої мажоритаризації, все за партійними списками, імперативний мандат і намагання керувати сільрадою з Києва, а якщо хтось не угодний - гнати його рішенням свого центрального органу і ставити людей, які будуть проводити угодовську політику. Тому це є відступ від громадянського суспільства, від перспективи його утворення, а без нього ми не можемо мати ніякої демократії, не можемо мати процвітаючої України.

Розмовляв Богдан ОЛЕКСЮК

Про зміни у керівному складі Івано-Франківської обласної організації УРП "Собор"

Tue, 22 Dec 2009 16:38:25 GMT

18 грудня 2009 року відбулась виборна конференція Івано-Франківської обласної організації УРП «Собор». Головою обласної партійної організації обрано Держипільського Ростислава Любомировича.

Відбулися зміни у складі Ради: до Ради кооптовано новообраного голову Івано-Франківської обласної організації Всеукраїнської Громадської Організації «Український Молодіжний Собор» Олексія Гнатковського та обрано заступником Івано-Франківської обласної організації УРП «Собор». Заступниками Голови Івано-Франківської обласної організації УРП «Собор» стали Мечева О., Білан Л., Василик Т.

Участь у роботі конференції брали Довбенко Михайло Володимирович (заступник Голови УРП "Собор", голова Ради Колегії УРП "Собор"), Левкович Андрій Васильович (заступник голови Львівської обласної організації УРП "Собор"), Анатолій Сергійович Матвієнко, Голова Української Республіканської Партії "Собор", який відзначив, що «соборяни» Івано-Франківщини у своїй роботі з молоддю знову подали яскравий приклад: на ділі довели однопартійцям, що не на словах, а у справах прагнуть допомагати молоді утвердитись, знайти себе і готові передати їм естафету лідерства.

Миколай іде по світу

Tue, 22 Dec 2009 16:01:12 GMT

19 грудня у Тишківці Городенківського району на Івано-Франківщині у “Садибу святого Миколая”, що на подвір’ї родини Матвієнків (дружини нардепа Анатолія Матвієнка - Ольги) завітав святий Миколай Чудотворець. Завдяки народному депутату України Анатолію Матвієнку тут споруджено садибу, де малі і великі тишківчани раніше тільки взимку, а тепер і влітку, отримують щедрі миколаївські подарунки.

На Миколаївські урочистості до Тишківців голова УРП “Собор” Анатолій Матвієнко з дружиною запросили чимало гостей, серед яких представники місцевого духовенства, керівники обласної, районної та сільської влади, журналісти. В рамках проведення Дня Св.Миколая до дитячого відділення Городенківської районної лікарні та до Тишківської соціальної лікарні було передано благодійну партію ліків та медичних засобів. Похилі мешканці села (старші за 80 років) отримали грошову допомогу, а також подарунки до новорічних свят – одяг, мед, православні календарі. Двадцять кращих учнів села отримали путівки для оздоровлення на березі Азовського моря. До сільського будинку культури с.Тишківці було передано новий комплект звукопідсилюючої апаратури.

Учасників святкового дійства пр.ивітали священики УГКЦ та УПЦ КП, заступник голови районної державної адміністрації С. Михайлюк та голова районної ради Б.Кобилянський.

В програмі святкування відбулося:
– святковий концерт за участю творчих дитячих колективів;
– театралізоване дійство «Хто загубив совість» у виконанні артистів Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру ім. Івана Франка;
– вручення подарунків дітям-сиротам, дітям позбавлених батьківського піклування, дітям-інвалідам, напівсиротам, дітям із малозабезпечених і багатодітних сімей;
– вручення подарунків та грошових премій людям старших 80 років;
– вручення подарунків пацієнтам Тишківської соціальної лікарні;
– вручення апарату штучної вентиляції легень для дитячого відділення та спальних комплектів для ЦРЛ, інших господарських товарів;
- вручення подарунків переможцям конкурсів «Вироби з паперопластики і пластиліну», «Традиційна вишивка хрестиком та гладдю на полотні», «Вироби з бісеру», «Різьба по дереву», а також спеціальний проект-гра «Якби я був сільським головою».

Довідка.
19 грудня 2006 року Анатолій Матвієнко разом з дружиною Ольгою урочисто відкрили у Тишківцях на Городенківщині «Садибу святого Миколая», збудовану на родинній землі. Почесний мешканець Тишківців Анатолій Матвієнко пообіцяв громаді села щорічні театралізовані святкування Дня Святого Миколая, і слова свого дотримує.

Прес-конференція

Tue, 15 Dec 2009 17:34:14 GMT

18 грудня 2009 року Івано-Франківськ з робочим візитом відвідає народний депутат України, голова Української Республіканської Партії «Собор», член Постійної делегації у Парламентській асамблеї ГУАМ, голова Національної Федерації спортивного туризму України, член Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, голова Благодійного Фонд "Україна Інкогніта" Анатолій Сергійович Матвієнко.
О 16.00 відбудеться прес-конференція Анатолія Матвієнка з представниками ЗМІ.

Питання прес-конференції:

1. Вибори Президента України 2010р. Перспективи розвитку держави.

2. Представлення новобраних голови Івано-Франківської обласної організації УРП «Собор» та голови Івано-Франківської обласної організації ВГО «Український молодіжний Собор».
Прес-конференція відбудеться за адресою:
ВАТ «Івано-Франківський завод «Промприлад»
м.Івано-Франківськ, вул. Акад. Сахарова, 23
Приймальня голови правління.
Довідки за телефонами: (0342)75-24-17 або (099)269-43-07
Керівник Секретаріату ІФОО УРП «Собор» В. Садовник

АНОНС. Республіканці Рівного вшанують пам’ять Степана БАНДЕРИ

Mon, 14 Dec 2009 22:27:11 GMT

У четвер, 17 січня 2009 року у м. Рівне відбудеться Театралізовано-публіцистичний вечір «Життя - як подвиг, ім’я – як прапор», присвячений 100-річчю від дня народження Степана БАНДЕРИ. Захід розпочнеться о 14 год.00 хв. в Рівненському міському палаці культури за адресою: вул. Гагаріна, буд. 6. Організатор заходу – Рівненська обласна організація УРП «Собор» (голова – Анатолій ЛЯШЕЦЬКИЙ).

Передбачається, що у заході візьмуть участь голова УРП «Собор», народний депутат України Анатолій МАТВІЄНКО та Рівненський міський голова Володимир ХОМКО.

Прес-служба УРП «Собор

Потужна національна культура має відігравати роль національної ідеї

Mon, 14 Dec 2009 22:18:06 GMT

Микола ЯКОВИНА, заступник Міністра культури і туризму України

Стенограма виступу на Парламентських слуханнях “Національна ідентичність в Україні в умовах глобалізаційних викликів: проблеми та шляхи збереження” 9 грудня 2009 року

Національна ідентичність є здатністю особистості чи групи ототожнювати себе з великою національною спільнотою, її символами й цінностями, історією та культурою, з державними інституціями, з національними інтересами. Це ототожнення не лише раціональне, але також емоційне і навіть естетичне, що сприяє самовизначенню та самоорієнтації індивіда в світі завдяки ресурсам національної культури, роль якої неоціненна у формуванні символічного капіталу нації.
Національна ідентичність передбачає самоототожнення особистості з ідеалізованим, ідейно наснаженим образом нації, звіряння себе, своїх дій із цим образом.

Націєтворчий і реформаторський потенціал національного ідеалу українців не реалізований належно досі через складну історію, тривалу бездержавність, протидію колоніальних, імперських чинників, котрі не зникли, а працюють і сьогодні.Стратегічним завданням після здобуття державної незалежності стало подолання колоніально-імперських хвороб, зміцнення культурної та національної ідентичності української політичної нації. Іншими словами, це завдання національної визначеності суспільства і його культури в умовах глобальної жорсткої боротьби у світі за культурно-духовний та інформаційний простір. Питання збереження й навіть виживання постає й перед тими мовами й культурами, що давно сформувалися і утвердились.
Національна визначеність потребує не лише творчих поривів окремих особистостей, а й ясного усвідомлення всією національною спільнотою своїх стратегічних культурно-світоглядних завдань.

Значна частина українського суспільства має розмиту, двоїсту, провінційно-імперську ідентичність, є зденаціоналізованою. Соціологи свідчать - для понад третини громадян пріоритетними є локальна та регіональна ідентичності, а для 8-9% - такою лишається радянська ідентичність! Переважання локальних ідентичностей над загальнонаціональною, що має місце в значній частині України, особливо загрозливе.

Національна ідентичність не є раз і назавжди застиглим феноменом. Вона постійно змінюється разом із цивілізаційним поступом суспільства. І для прикладу, дуже красномовного, можна навести матеріали єдиного першого всеросійського перепису населення в Російській імперії 1897 року, де фіксувалася саме етнічна приналежність і де українці виявилися провідним етносом тодішньої імперії. Це в тодішніх кордонах без врахування деяких інших українських земель. Що з нами робили, як маніпулювали національною ідентичністю впродовж страшного ХХ століття, показує сучасна соціологія.

І причини не тільки в постколоніальній спадщині - за 18 років не вироблено стратегії формування міцної, ідейно визначеної національної ідентичності.

Україна, не позбувшись постколоніальних проблем, має відповідати на потужні виклики глобалізації, яка з одного боку, створює нові можливості для матеріального і духовного розвитку, а з іншого - підтримує й поглиблює наявні диспропорції та деформації, загрожує нівелюванням, уніфікацією національних культур аж до зникнення мовно-культурного розмаїття сучасного світу.

Чи вдається нам використовувати надані глобалізацією нагоди і нейтралізувати створені нею загрози? На жаль, глобалізаційні тенденції радше сприяють збереженню в українців розмитої, постколоніальної ідентичності, ніж її подоланню. На це дві причини.

По-перше, Україна є радше об’єктом, аніж суб’єктом глобалізаційних процесів. Рівень нашої інтеґрованості у глобалізований світ оцінюють як посередній. Більшість наших співгромадян не володіють іноземними мовами, не користуються Інтернетом, не бували за кордоном, а тому судять про світ на підставі старих стереотипів, а не нових знань і досвіду. Приклад такого світогляду - ставлення до НАТО та ЄС. Це означає, що Україна ще нездатна ефективно захиститися від неґативних аспектів глобалізації та отримати користь від аспектів позитивних, які, безумовно, є.

По-друге, глобалізований світ і глобальні тенденції, зокрема у культурній сфері, часто сприймаються в Україні через російське посередництво. Наслідок такого становища - домінування в українському культурно-інформаційному просторі закордонної мас-культурної продукції. Наше суспільство є пасивним споживачем культурних, ідеологічних послань, створених іншими культурами, іншими державами, що згубно впливає і на економіку України, і на культуру та національну ідентичність її громадян.

Небезпека не у відкритості нашої культури до зовнішніх впливів, а у фактичній однобічній культурній, інформаційній, ідеологічній експансії під прикриттям всіляких високодумних фраз про єдиний “Русский мир”, які зле маскують ненависть до всього українського, вадять взаємовпливу і взаємообміну між культурами і народами.

Успішна відповідь України на внутрішні й зовнішні виклики залежить від успішного формування модерної української ідентичності, прийнятної й привабливої для більшості населення та грунтованої на сучасній, європейського рівня національній культурі.

Це, з огляду на етнокультурні поділи в Україні, має полягати у плеканні громадянської і культурної складової національної ідентичності.

Кожна політична, або ж громадянська нація має етнічне та мовно-культурне ядро. Протиставлення політичної нації та “культурної”, громадянської та етнічної є штучним, бо практично всі нації поєднують обидві складові в різних пропорціях. Як показує світовий досвід, обійтися в націєтворенні без культурних чинників неможливо, оскільки саме вони за слабкості державних інституцій та громадянського суспільства об’єднують і леґітимізують спільноту. Саме потужна національна культура може і має відігравати роль національної ідеї.

Формування громадянської складової національної ідентичності передбачає (само)ототожнення громадян із національними державними інституціями, що ефективно виконують свої функції, забезпечуючи рівність громадян перед законом, здобуваючи авторитет суспільства та набуваючи символічного (а не лише утилітарного) значення.

Незалежна Україна зробила ряд кроків у цьому напрямку, надавши громадянство всім, хто проживав на її території, визначивши в Конституції українську націю як політичну спільноту всіх етносів, що проживають в Україні.

Натомість розбудова культурної складової національної ідентичності потребує делікатного балансу між пріоритетністю культури титульного українського етносу та дієвою підтримкою меншинних культур, за умови концептуального розуміння української національної культури як такої, що охоплює спадщину всіх етносів, що традиційно проживають в Україні, доповнюючи й збагачуючи одне одного.

Пріоритетність культури українського етносу визначається титульним статусом українства, його консолідуючою, стрижневою роллю в державі та потребою культурного протекціонізму на користь української культури і мови, дискримінованих у імперські та совєтські часи, а сьогодні відкритих усім вітрам глобалізації й комерціалізації.

Потребують державної підтримки також культури етносів України, адже й вони зазнали руйнівного імперського тиску. Мовне й культурне різноманіття є багатством сучасної нації, яке слід оберігати й використовувати. Наша держава розуміє і враховує це краще, ніж деякі сусідні, на чиїх теренах мешкають українці…

На цьому напрямку українська держава має змогу показати меншинам, що їхній культурний інтерес є спільним з національними інтересами, і що українська держава є захисником цих спільних інтересів в умовах глобалізації. У свою чергу, представники етнічних меншин мають усвідомлювати й реалізувати на практиці роль державної української мови як мови міжетнічного спілкування в Україні, виявляти повагу до мови й культури титульного етносу.

Ще одна проблема: значна частка україномовного населення, а також національні меншини України змушені споживати переважно продукти не своєї, а “сусідської” культури, як фактично єдиної щедро представленої на ринку. Отак кількісне домінування набуває якісного виміру, формуючи враження культурної неповноцінності української нації, свідомо поглиблюване українофобськими мас-медіа, місцевими й закордонними. Нелегко бути патріотом держави, котра досі залишається культурним сателітом колишньої метрополії, нездатна забезпечити повноцінне функціонування національної культури на власній території.

Тому дуже важливо утвердити солідарне, об’єднавче розуміння модерної національної культури як такої, що включає спадщину і сучасну творчість усіх етносів України. Російськомовна складова національної культури має розглядатися як доповнення, а не замінник культури україномовної. Обидва ці складники, як європейські, політично проукраїнські, можуть і мусять стати альтернативою імперській культурі, у багатьох проявах антидемократичній, антиєвропейській, антиукраїнській. Тож замість протистояння мов і культур, на якому часто наголошують політики, слід говорити про боротьбу цінностей, котрі справді багато в чому є несумісними.

За таких умов конче необхідним і водночас цілком реальним, уже випробуваним в інших країнах засобом протекціонізму національної культури в умовах глобалізації є набір правових і фінансових інструментів, що задіяний у проекті Закону України “Про національний культурний продукт”, розробленому фахівцями Міністерства культури і туризму України з залученням широкого кола науковців.

Ідейно пов’язаний із ним проект закону “Про меценатство”.

Йдеться про забезпечення комплексної підтримки виробника національного культурного продукту - через пільгове оподаткування, активний інформаційний супровід, закупівлю українських книжок, часописів, фільмів тощо, а також через підтримку участі наших митців у міжнародних проектах.

Потрібне не лише протекціоністське законодавство, а й інституційні заходи - створення національних центрів з промоції української культури за кордоном, а також національних туристичних агенцій, що забезпечили б зростання іноземного культурного туризму в нашу країну. Потрібна масштабна Державна програма формування міцної національної ідентичності, її громадянських і культурних складників.

Підтримка української мови має грунтуватися на затвердженій Концепції державної мовної політики і забезпечуватися роботою єдиного центрального органу виконавчої влади з питань мовної політики. Для підтримки культури й ідентичності українців діаспори доцільно створити спеціальний державний орган.

Протекціонізм щодо національної культури матиме виразний соціальний аспект, оскільки йдеться, по суті, про культурне відродження малих містечок і сіл, де україномовне населення складає абсолютну більшість і водночас є майже ізольованим від національного культурного простору, від якісної освіти.

Конче необхідно передбачати в Державних програмах, спрямованих на розвиток місцевого самоврядування і, зокрема, села, цілком конкретні завдання щодо відродження культурної та освітньої інфраструктури, розвитку новітніх засобів інформації, мережі Інтернет, забезпечення інших духовних потреб сучасних селян. Механізми підтримки культурної інфраструктури, зокрема й на селі, передбачає проект Закону України “Про культуру”, нещодавно поданий на розгляд Верховної Ради, який наше міністерство вважає невідкладним.

Насамперед очевидно треба ще подбати і про інші аспекти вдосконалення законодавчої бази і, в першу чергу, очевидно, про засоби масової інформації. На черзі, очевидно, прийняття законів про культуру, про національний культурний продукт, про котрий я сказав, про концепцію державної мовної політики України, про концепцію державної національної політики України, про концепцію розвитку гуманітарної сфери України, внесення змін до законодавчих актів щодо охорони культурної спадщини, розвитку національного кіновиробництва та кінопрокату, про захист суспільної моралі та низки інших законодавчих актів.

Ми також солідарні з колегами з Міністерства освіти і науки стосовно державної підтримки справи викладання та вивчення української мови, що потрібно постановою уряду про встановлення доплат учителям української мови і літератури, які працюють в загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин, а також вжити заходів щодо неухильного дотримання єдиного мовного режиму в навчальних закладах.

Важливим інструментом формування національної ідентичності є відродження історичної пам’яті нації, очищення її від фальсифікацій. Сьогодні вже зроблено перші кроки на нелегкому шляху повернення до “історичної притомності”, що його має пройти все українське суспільство.

Упродовж останніх п’яти років Президент України Віктор Ющенко доклав чимало зусиль, аби розгребти авгієві стайні занедбаних питань реформування національної історичної пам’яті та ідентичності українського суспільства, надати цій справі системного характеру та ідеологічної визначеності.

Ці важливі кроки, однак, не підкріплені глибинними реформами в різних сферах державного життя: Україна так і не стала правовою державою; її владні установи залишились неефективними, корумпованими, відчуженими від громадян, аж ніяк не сприяють символічному самоототожненню українців зі своїми державними інституціями, емоційній прив’язаності до своєї держави та формуванню сильної громадянської ідентичності.

Отже, без кардинальної зміни нинішньої, фактично пост-колоніальної ситуації в культурному просторі України говорити про формування міцної національної ідентичності навряд чи доводиться.

Тому ще раз хочу підкреслити: для України розвинена національна культура і є національною ідеєю!

Родина МАТВІЄНКІВ традиційно організовує Свято Святого Миколая на Прикарпатті

Mon, 14 Dec 2009 22:07:06 GMT

19 грудня 2009 року у с.Тишківці Городенківського району Івано-Франківської області відбудеться вже традиційне святкування Дня Св. Миколая, яке організовує голова Української республіканської партії «Собор», народний депутат України Анатолій МАТВІЄНКО разом із дружиною Ольгою Василівною.

Вже впродовж кількох років поспіль Свято Святого Миколая на Городенківщині – непересічна подія. Од того часу, коли на обійсті, що здавна належить родині Ольги Василівни МАТВІЄНКО, було відкрито Садибу Св.Миколая, на 19 грудня безперечно із нетерпінням чекають і малеча, і дорослі мешканці Прикарпаття. Це й недивно – приватна ініціатива родини МАТВІЄНКІВ була підтримана багатьма обласними організаціями УРП «Собор», Українським Молодіжний Собором, творчим колективом Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру, численними меценатами та благодійниками.

Цього року, на Зимового Миколая, урочистості розпочнуться зі Служби Божої, після чого духовенство, громада села, представники влади та громадськості урочистою ходою вирушить до Садиби Святого Миколая. Саме тут об 11 год. святкове дійство розпочнеться новорічним привітанням від учнів місцевої школи та врученням новорічних подарунків 39 Миколайчикам зі всіх шкіл Городенківськго району.

Після цього розпочнуться творчі конкурси для дітей – «Вироби з паперопластики і пластиліну», «Традиційна вишивка хрестиком та гладдю на полотні», «Вироби з бісеру», «Різьба по дереву», а також спеціальний проект-гра «Якби я був сільським головою».

Після завершення конкурсів, соборяни Криму привітають мешканців та гостей села святковим дійством «Зимова казка». Творчу частину свята продовжать вистава «Хто загубив совість» за участю артистів Івано-Франківського музично-драматичного театру ім. І.Я.Франка на подвір’ї садиби Св. Миколая та виступ Заслуженої артистки України Наталії БЕЗКОРОВАЙНОЇ із Кримської філармонії.

Під час перегляду творчої програми дітей пригощатимуть солодощами, а дорослих – гарячим глінтвейном. Всі охочі також зможуть переглянути спортивне шоу за участю Чемпіона світу із Тхеквондо Поля ДОНЦЯ.

В рамках проведення Дня Св.Миколая до дитячого відділення Городенківської районної лікарні та до Тишківської соціальної лікарні буде передана благодійна партія ліків та медичних засобів. Похилі мешканці села (старші за 80 років) отримають грошову допомогу, а також подарунки до новорічних свят – одяг, мед, православні календарі. Двадцять кращих учнів села отримають путівки для оздоровлення на березі Азовського моря. До сільського будинку культури с.Тишківці буде передано новий комплект звукопідсилюючої апаратури.

Завершиться свято близько 20 години святковим феєрверком.

Заява УРП «Собор» про небезпеку соціального збурення в період виборів

Wed, 02 Dec 2009 16:30:34 GMT

Центральний Провід Української республіканської партії «Собор» відзначає появу дуже небезпечної для майбутнього країни тенденції, що опановує думки провідних кандидатів та їх команд, а саме - переконання у своїй беззаперечній перемозі, незалежно від офіційних результатів виборів.

Для цього використовується некоректна інтерпретація результатів соціологічних досліджень та переконування суспільства, що перемога іншого кандидата може мати місце виключно завдяки фальшуванням виборів, і тому визнаватись не буде.

На наш погляд, така позиція є неприпустимою, а невизнання результатів виборів може стати поштовхом до повної руйнації усієї системи влади в державі, та й самої держави.

Відтак, партія закликає усіх без винятку кандидатів на посаду глави Української держави бути відповідальними та виваженими державними діячами і не піддаватися спокусі йти на все заради перемоги. Ми закликаємо утримувати пристойний та виважений рівень діалогу та опонування, повсякчас пам’ятати, що необережне слово чи заклик можуть, за певних обставин, бути уміло використаними ворогами української незалежності.

Українська республіканська партія «Собор» звертається і до кандидатів національно-демократичної орієнтації та їхніх команд. Ми маємо розуміти, що у другому турі всі наші голоси мають відійти кандидату із національно-демократичного середовища, незалежно від його прізвища. Тільки у цьому випадку Україна отримає шанс продовжити демократичні перетворення.

Аби це сталося, не може бути взаємного поборювання на межі здорового глузду та особистих образ. Ми не повинні вийти з виборчої кампанії ворогами! Тому толерантність та виваженість передвиборчої боротьби має стати непорушним правилом.

Ми переконані, що встановлення результатів президентських виборів у мирний та законний способи можливе лише у разі впевненої переваги кандидата-переможця від національно-демократичного табору за кількістю відданих за нього голосів. Відтак, УРП «Собор» вкотре закликає споріднені національно-демократичні сили проявити консолідовану політичну позицію як у першому, так і в другому турах президентських виборів.

Прес-служба УРП «Собор»

УРП «Собор» підтримує кандидатуру Віктора Ющенка на посаду Президента України

Wed, 02 Dec 2009 16:28:18 GMT

Центральний Провід Української республіканської партії «Собор» на своєму засіданні 1 грудня 2009 року – в день річниці Всеукраїнського референдуму за незалежність – прийняв рішення про політичну підтримку Віктора Ющенка.

Таке рішення було прийнято одноголосно після обговорення доповіді голови партії Анатолія Матвієнка про поточну політичну ситуацію. Центральний Провід також взяв до відома інформацію про підтримки кандидатури чинного глави держави Центральною Радою ВМГО «Український Молодіжний Собор».

Як повідомлялося, раніше Центральна Рада УРП «Собор» називала кандидатуру Віктора Ющенка серед тих, кого може підтримати партія на виборах 17 січня 2010 року.

Всеукраїнський табір УМС розпочнеться 26 листопада на Київщині

Wed, 25 Nov 2009 23:57:24 GMT

XII всеукраїнський табір ВМГО „Український Молодіжний Собор” розпочне свою роботу 26 листопада 2009 року у будинку відпочинку „Зміна” (смт. Клавдієво Бородянського р-ну Київської області).

У рамках табору відбудеться засідання Центральної Ради організації, зустріч із Головою УРП „Собор”, народним депутатом України Анатолієм Матвієнком, запланована низка семінарів, присвячених питанню розгортання діяльності місцевих виборчих штабів (на основі досвіду представників політичних партій Великобританії, які візьмуть участь у заході).

Прес-служба УРП «Собор»

Анатолій Матвієнко: Свобода відповідальності

Wed, 25 Nov 2009 23:55:22 GMT

Немає рабства безнадійнішого,
ніж рабство тих, хто вважає себе вільними.
Йоган Вольфганг Гете

П’ятиріччя Майдану я, політик із помаранчевого табору і депутат, який був і залишається представником команди президента Віктора Ющенка, хотів би використати для розмови про свободу слова.

Цю цінність беззаперечно відносять до здобутків Віктора Ющенка на посту глави держави. Як на мене ж, то це не зовсім так – свободи слова у класичному, європейському розумінні все ще в Україні не існує.

Втім, найперше слід визначитися із дефініціями. На нещодавньому засіданні Клубу любителів майбутнього – неформальної спільноти тих, хто цікавиться процесами розвитку країни і світу – ми досхочу насперечалися про сутність феномену свободи слова із авторитетною журналісткою, редактором “Телекритики” Наталією Лігачовою.

Моя позиція в дискусії полягала у тому, що свобода слова як соціальний феномен – явище значно складніше за лише реальну можливість вільно висловлювати власну точку зору. Ця можливість, поліваріантність повинна обов’язково бути врівноваженою відповідальністю за свої дії.

Мова йде про відповідальність внутрішню – як цілком добровільну згоду сприймати сказане чи написане як свою власність, а отже й усвідомлення необхідністю цією власністю опікуватися і за неї відповідати. Якщо хочете, це можна назвати моральною самоцензурою. Поруч із свободою слова повинна постати і свобода відповідальності.

Сьогодні в Україні існує не свобода, а анархія слова. Неправда і дурість – рідні сестри цієї анархії. Суспільство розбещується від можливості не відповідати за свої слова, що логічно продовжується у безвідповідальності й за свої дії.

Необхідність жити за правилами (не тільки згідно з офіційними законами, але й взагалі за правилами соціальними, і найперше – особистими внутрішніми правилами) вже починає видаватися за щось дивне і безглузде. Всеосяжність корупції, як ключового лиха країни, передусім також зумовлена відсутністю справжньої свободи слова.

Іншою проблемою є інтелектуальна складова в масовій інформації, яка наразі – мізерна. Функція журналіста як дослідника, а не поверхового ретранслятора, зневажена. Яскравим свідченням цього є численні вітчизняні політичні, і не лише політичні ток-шоу, які логічно модеруються іноземцями, які об’єктивно не можуть ментально осягнути українську національну складову.

Успіх таких ток-шоу демонструє неготовність пересічного глядача сприйняти глибинну інформацію.

Чи означає все це, що я сумую за темниками і цензурою? Звісно, ні. Аж ніяк.

Але я глибоко переконаний, що за Кучми суспільство значно краще усвідомлювало цінність свободи слова, ніж за Ющенка, коли можливість говорити казна-що вже і справді “замкнула коло”, повернувшись до Віктора Андрійовича, який, мабуть, розуміє свободу слова як власну можливість називати бомжем прем’єр-міністра власної країни.

Ситуація повинна почати змінюватися за прикладом еліти, коли ця еліта буде готовою проводити відповідальну політику, але для цього необхідно, щоб було сформовано запит на таку політику.

Нинішня президентська кампанія показує, що це непростий шлях: рівень політичної дискусії, змістове наповнення передвиборчих програм без перебільшення перебувають на жалюгідному рівні.

Що стосується мене особисто як народного депутата України та керівника Української республіканської партії “Собор”, звісно, я відчуваю співвідповідальність за вирішення означених проблем. Тому я докладу усіх можливих зусиль для створення Інтернет-проекту, присвяченого проблемам свободи слова в Україні під умовною назвою “Відповідально”.

Запрошую долучитися до підготовки цього проекту усіх небайдужих працівників засобів масової інформації, політиків, бізнесменів та ініціативних громадян.

Впевнений, що успішний приклад спільної дії бодай в одному конкретному питанні може стати важливою цеглинкою в справі утвердження в нашій країні істинної свободи слова як європейської демократичної цінності.

Анатолій Матвієнко, спеціально для Української Правди

А.Матвиенко: «Больная власть – это самая дорогая власть и это самая неэффективная власть в мире»

Fri, 23 Oct 2009 10:27:24 GMT

Интервью председателя УРП «Собор», народного депутата Украины Анатолия Матвиенко газете «Город» (г. Бердянск).

«Лидер страны должен уметь говорить непопулярные вещи и идти на них»

– Анатолий Сергеевич, в свое время Вы были активным борцом с политикой Президента Леонида Кучмы. По этой причине добровольно покинули пост главы Народно-демократической партии, которая в 1999 году под административным давлением приняла решение о поддержке Леонида Даниловича на выборах. В 2001 году Вы вошли в состав совета «Форума национального спасения», который боролся с Леонидом Кучмой. Прошло время. Скоро закончится 2009 год. Как Вы оцениваете результаты работы на Президентском посту Виктора Ющенко?

– Во всем, что я делал, делаю и буду делать, исхожу из того, что есть три интереса, которыми должен руководствоваться каждый политик. Первый – это национальные интересы. Второй – это то ли корпоративный, то ли региональный, то ли партийный, то ли какой-то отраслевой интерес. И третий – это личный интерес. Вот все их нужно строить в жесткой иерархии, и нельзя их менять местами при принятии любого решения. Так вот, на первое место надо ставить национальные интересы, на второе – корпоративные и только на третье – личные. Кто возражает о личном интересе, тот либо скрывает, либо поступает нечестно.

Если говорить обо мне, то в свое время я возражал в отношении деятельности Павла Лазаренко и Леонида Кучмы, потому что считал: их политика – это не есть национальные интересы, поэтому мы так и живем. Что касается Ющенко, словесно он все правильно говорил и говорит сегодня. Мне нечего возразить. Но, к сожалению, риторикой политика не заканчивается, она требует еще и действий. А именно – формирование команды и требование от нее реализации правильных решений. Вот в создании команды и реализации правильных задач Ющенко, к сожалению, заслуживает очень серьезной критики. Хотя и в риторике, мне кажется, политику иногда не столько важно говорить, сколько делать. Особенно в вопросах, которые касаются тонкого льда, тонкой материи, и в сфере духовности прежде всего. Ибо разговоры иногда будоражат массы, создают напряжение и компрометируют идею. Поэтому и тут важно не столько говорить, сколько делать.

Но все же преимущество Ющенко, в отличие от Кучмы, в том, что он все-таки говорит непопулярные вещи. Кучма никогда этого не делал. И потому это ломает сознание. Кто говорит, что большинство всегда право, наверное, ошибается. Я не говорю, что большинство всегда неправо. Но часто именно большинство консерватирует данность. И это служит преградой к движению вперед. Поэтому, по моему мнению, лидер страны должен уметь говорить непопулярные вещи и идти на них. Потому что в реформах часто много непопулярного. Но, с другой стороны, отсутствие реформ и объясняет, почему мы так плохо живем. Я имею в виду отсутствие и политической реформы, и реформы местного самоуправления, и судебную реформу, и реформу образовательную… Этого ведь ничего не сделано. Потому что Кучма этого не хотел, а Ющенко не смог в силу тех недостатков, о которых я говорил.

Ну и, может быть, самое главное. Это было бедой Кучмы и оказалось проблемой Ющенко: в условиях того состояния общества, в котором мы находимся, нельзя программировать себя на два срока. Надо эту скалу вчерашнего дня разрушить. Нужно ориентироваться на один срок, пусть лучше потом о тебе говорят как о создателе платформы реформ. А у нас каждый приходящий пытается сохранить свою популярность и первый срок ничего не делает, а на втором – ничего не может. И это проблема.

«У нас рабское общество, и потому люди, подобные Тимошенко, имеют сегодня большую поддержку и авторитет»

– В свое время Вы поддерживали Юлию Тимошенко. Были вторым номером в списке от ее политической силы. Затем Ваши отношение к ней изменилось. С чем это связано и как Вы оцениваете результаты ее работы в должности Премьера, а также ее президентские амбиции?

– Я всегда поддерживал национальные интересы, а не Юлию Тимошенко, как приоритет. Если Вы вспомните 2002 год, то, как поднять серьезную силу, чтобы Кучма не предал интересы нации, – это была задача номер один. Я бы мог спокойно идти с Ющенко, который уверенно набирал 22, или даже 23%. Я идеологически ближе с Ющенко. Но тогда в разговоре с командой Ющенко возникла как бы такая задача-проблема, что если в парламенте будет одна демократическая фракция, то это не совсем то. Лучше Кучму «бить» двумя руками, для чего необходимо попытаться провести две фракции – две силы, стоящие на позиции национальной демократии. И вот тогда, рискуя не пройти в парламент, я пошел на союз с Юлией Тимошенко, потому что она была заинтересована в контакте с такими силами, как УРП, УНП – Собор. Потом мы объединились с Лукьяненко в одну партию. И мы тогда, рискуя, пошли на такой блок, чтобы было две фракции, которые бы защищали европейские перспективы Украины.

И в 2004 году, когда готовились к выборам Президента, я все время говорил Юлии Владимировне, что мы не можем идти двумя кандидатами. И задача моя состояла в том, чтобы держать Ющенко и Тимошенко на одной орбите. Скорее, конечно, Юлию Владимировну на орбите Ющенко. И я выполнял эту функцию. Собственно, и моя идея была назвать Блок Тимошенко, а не «Батьківщина» или как-то еще. И в первую пятерку этого блока, если вы помните, входили три представителя нашей партии. Я, Лукьяненко и Омельченко. Я не скажу, что мы там доминировали. Нас всего было 7 человек. Но тем не менее, из 18 депутатов нашей фракции – это было существенное присутствие. И мы свою миссию выполнили. В 2006 году я Юлии Владимировне сказал, что мы не творили в этом блоке какие-либо козни. Мы прошли свою дорогу честно. Мы были конструктивны, и, если и были какие-то разногласия, мы никогда не выносили их на суд общественности. А в 2006 году, уже после выборов Президента, я сказал, что наш проект закончен. Она лево-центрист по идеологии. Я право-центрист.

Можно объединяться. Но почему Ющенко и Тимошенко не могут найти общие платформы? Потому что они разные по идеологии. И не нужно их объединять. Ситуативно – да. Но принципиально – нет. Она склонна больше к ручному управлению, к повышению роли государства. Я считаю, что чем меньше государства, то тем больше демократии. В этом принципиальное разногласие.

– То есть авторитаризм с ее стороны?

– Ну, что такое левые – это усиление налогового пресса, увеличение социальных гарантий со стороны государства и регулирование государством.

Это иная философия, нежели, я считаю, более возможна и эффективна для Украины. Я не говорю, что этого невозможно. Но я против того, чтобы я постоянно думал о Премьере. Я хочу жить в стране, в которой не думают ни о Президенте, ни о Премьере, ни о каком-либо министре. Почему я должен о них думать? Думают о том, что болит. Вот почему сегодня народ думает о Президенте, о Премьере? Потому что это болит. Но больная власть – это самая дорогая власть и это самая неэффективная власть в мире.

Да, Юлия Тимошенко очень энергичный человек. Да, она очень интуитивно чувствующий обстоятельства политик и мгновенно реагирующий на вызовы. Она достаточно хитрый политик. А хитрость – это проявление ума. Тем не менее, я считаю, что эта вот ее левизна – это не самый лучший способ и не лучшая стратегия развития Украины. Но у нас рабское общество, и потому люди, подобные Тимошенко, имеют сегодня большую поддержку и авторитет. Ее шансы велики и, скорее всего, она будет Президентом. Для меня этот факт не очень спорный. Хотя не все можно утверждать 100-процентно, многое будет зависеть от того, как она закончит этот год – сложный очень год. Я считаю, она очень мужественно ведет себя. И держит ситуацию. Но таким образом мы закладываем очень опасные перспективы. Не все правильно делается с точки зрения реальной экономики. Ее распределительные функции нанесли серьезный урон. Вот, скажем, регулирование хлеба, регулирование бензина, мяса… Это, знаете… Пустить дешевое мясо в Украину и при этом убить своего собственного производителя. Это очень серьезные вещи. Это уже вопросы безопасности.

То есть мы опять подошли к тому, о чем я говорил выше. Лидер не должен думать о том, чтобы его любили. Помните: государственные, корпоративные и личные интересы. Так вот лидер должен делать то, что полезно для страны, а не для его имиджа в конкретной ситуации. И в этом есть постоянная борьба.

«Мы не можем вместо одного диктатора, которым сегодня есть Киев, создать 27 диктаторов в виде областей»

– В Верховной Раде Вы возглавляли Комитет по вопросам государственного строительства и местного самоуправления. Руководители страны провозгласили европейский выбор Украины. Но европейские страны сильны, прежде всего, своим сильным и развитым местным самоуправлением. Как Вы считаете, почему за последние 5 лет в Украине в этом направлении практически ничего не сделано? Почему у нас до сих пор назначаются, а не выбираются губернаторы? Почему большая часть доходов с территорий по-прежнему уходит в Киев? Почему нет административной реформы?

– Понимаете, административная реформа вообще и децентрализация власти в плане укрепления местного самоуправления, куда мы и должны децентрализировать власть, – это очень необходимое дело, но очень дорогое удовольствие. По моим подсчетам, только для проведения административно-территориальной реформы, то есть укрупнения только базового уровня, я уже не говорю о районе и области, надо 7-10 млрд. грн. Это базовый уровень.

Вот, к примеру, на сегодня есть город Бердянск и есть городской орган самоуправления. Но вот скажите, правильно ли то, что все села вокруг города работают в Бердянске, но не имеют качества жизни, потому что не имеют своего бюджета, хотя сами своим трудом создают какой-то бюджет Бердянска? Логика самого Бердянска сегодня такова, чтобы объединить эти села в одну громаду, в один муниципалитет. Но это невозможно сделать, потому что этого не позволяет закон в силу идиотской статьи 133 в Конституции, которая гласит, что административной единицей в стране является населенный пункт. А что разделяет населенные пункты – земля. Территория. А эта территория уже не есть территорией этой громады, то есть соседнего села. И раз так, то объединить населенные пункты без объединения земли невозможно. Потому нельзя и провести административно-территориальную реформу на базовом уровне.

Выгодно было бы Бердянску объединить эти села? Абсолютно выгодно, потому что город получает перспективу развития, он получает человеческий ресурс. Этот человеческий ресурс позволяет получить определенную бюджетную нагрузку на одного человека. И исходя из этого, уже можно распределить, где нам лучше построить школу, где, может быть, еще одну больницу, но обслуживать при этом все население громады и понимать, что все это население трудится на общее благо этой громады. А сегодня мы этого не можем сделать. Законы и Конституция не разрешают. Плюс нет средств

А не решив базового уровня, мы не можем двигаться дальше. Да, говорят сегодня, дайте больше власти областям и районам. Ну дадим. Но это не то, это не децентрализация власти. Это не местное самоуправление. Потому что в соответствии с Конституцией область и район есть органы местного самоуправления, которые обслуживают общие интересы базового уровня. Таким образом, мы не можем вместо одного диктатора, которым сегодня есть Киев, создать 27 диктаторов в виде областей. Я против такого.

Ну и кроме того, не может быть реального местного самоуправления, даже если мы теоретически сейчас скажем: вот есть территория, есть население – объединяйтесь. А надо ведь еще финансы. Потому что под полномочия, которые мы децентрализуем и делегируем на места, необходимы деньги. А деньги – это местные налоги. И тут у нас полная каша. Я не поддерживаю проект Юлии Тимошенко, которая внесла плату на недвижимость. Во-первых, надо с землей разобраться. Надо ввести прогрессивный налог. Если у Вас 15 соток, платите гривню, если гектары – платите миллионы. А сегодня ведь что 15 соток, что гектары – плата одна.

О недвижимости. Юлия Владимировна предлагает ввести налог. Но таким образом выходит, что если у тебя в городе 100 кв. метров, то ты не платишь ничего. И если личный дом 300 кв. метров, ты тоже ничего не платишь. А вот все, что выше, ты будешь платить. Но это неправильный подход. Потому что это подход, который толкает каждого из нас на коррупцию. Завтра я буду делить свой дом с сыном, мы формально будем жить в коммуналках, и при этом не будем платить налогов. Поэтому я считаю, что нужно платить за каждый квадратный метр, но устанавливать при этом прогрессивный налог. Пусть при 100 кв. метрах это будет минимум, но все, что выше – чем больше, тем дороже. Но платить нужно за дом, чем он больше – тем дороже, и сколько там живет человек, никого не интересует. Только тогда этот налог станет существенным источником пополнения бюджетов местного самоуправления. И укрепит его. А я сегодня спрашиваю: «Ну хорошо, в Киеве есть 3 тысячи квадратных метров, 10 тысяч метров – частные дома. А вот взять село, которое не находится близко к столице. Там не то, что 3000 квадратов, там трехсот метров ни одного дома нет. Это ж факт. И если так, тогда ж ведь никто и платить не будет, а значит, и бюджет пополняться тоже не будет».

Поэтому подход нужен очень вдумчивый. Ведь налог на землю и налог на недвижимость – это две финансовые опоры местного самоуправления. Если вы взглянете на Европу, там главные налоги, которые формируют бюджеты местного самоуправления, – это налог на землю и налог на имущество.

То есть, пока мы не решим все названные выше проблемы, мы не проведем реформу местного самоуправления.

«Наша власть в стране все-таки стремится к узурпации»

– Но что мешает Украине от разговоров перейти к делу? Что мешает хотя бы начать реформу?

– Очень главное тут то, что наша власть в стране все-таки стремится к узурпации. Причем эта власть хочет, чтобы ее любили, чтобы ее уважали. Это такая русская традиция строительства страны. Кто владеет страхом, тот владеет властью. Вот потому и у нас все зацентрализовано, чтобы местное самоуправление держать на коротком поводке. Что-то не так – мы тебе дотации обрежем или субвенции. Поэтому ты не можешь быть каким-то другим, кроме как внимательно слушаться, потому что ты боишься, что бюджета у тебя не будет.

Вот эта вот философия строительства страны: кто владеет страхом, тот владеет властью – это еще одна причина, почему не идет реформа местного самоуправления. Если вам дадут все, вам не будет страшно.

– Но еще хуже то, что присутствует правовой нигилизм, причем на самом высоком уровне?

– Это отдельная тема, но это главная беда, которая объясняет все наши проблемы. Коррупция, прежде всего. И, к сожалению, коррупция за время помаранчевой революции не снизилась, а увеличилась. И этот правовой нигилизм не притих, а расцветает. К сожалению, это из-за того, что и Ющенко, и Тимошенко, и Верховная Рада, и Верховный суд в том числе демонстрируют, что Закон не существует. А если можно Президенту и Премьеру, то почему нельзя другому? И этот правовой нигилизм разрывает Украину. Я вот сегодня и думаю о том, как поднять в стране общественное движение жизни по правилам. Ведь мы говорим не просто о коррупции, мы говорим о неуверенности каждого. Ведь если я знаю, что Законы есть, но их могут не исполнять, я живу, как на вулкане. В любой момент может что-то произойти. А бизнес вообще сегодня жить не может. Поэтому и важно поднять движение за жизнь по правилам, и прежде всего по Конституции, которая должна быть написана не под воровские банды, которые пришли сегодня в парламент или придут завтра. Тут надо менять избирательное законодательство. И писать Конституцию так, чтобы она сформировала атмосферу жизни по правилам, чтобы ее нельзя было игнорировать. И писать Конституцию нужно не в Верховном совете. Это необходимо делать на Конституционной ассамблее. Эту ассамблею нужно избрать по мажоритарным округам, чтобы туда пришли люди с конкретной готовностью. Там должны быть юристы, опытные управленцы. Причем у тех, кто будет писать Конституцию, не должно быть никаких преференций, чтобы, как минимум, на ближайшие пять лет они не могли избираться ни в какие органы власти. Необходимо это для того, чтобы они работали и писали ее не на свои интересы, а в интересах общества и страны. И приступить к такой работе необходимо немедленно. Дать полгода, год – и за это время нужно провести дискуссию в обществе, изучить имеющиеся наработки. Но важно понимать, что ни немецкая, ни российская конституции нам не подойдут. Нам нужна своя, украинская. Вот тогда у нас появится основа наведения порядка.

– Это в идеале, потому что для такого действительно взвешенного и объективного подхода должен быть баланс интересов, должна быть политическая воля. Ее наши политики пока не демонстрируют. Поэтому, как Вы считаете, есть надежда на то, что после президентских выборов в стране что-то изменится в лучшую сторону?

– Сегодня есть возможность принять Закон о работе Конституционной ассамблеи. Это надо сделать, и для этого есть шанс. Ну а если нет, то после выборов Президента регионы объединятся с Тимошенко, и если в этом качественном состоянии парламент начнет писать Конституцию, боюсь, напишут такое, что нам мало не покажется.

«Считать депутатов за козлов, которых загнали в стойло, и в этом стойле держать страхом – это неправильно»

– Ваше отношение к партийной системе выборов? Не лучше ли вернуться к мажоритарной или хотя бы к смешанной системе?

– Я был инициатором того, чтобы мы переходили на пропорциональную систему. И Кучму я «насиловал». Если помните, в 1998 году мы перешли на смешанную систему, когда половина парламента избиралась от мажоритарных округов, а половина – от партий. Считаю, моя позиция повлияла на то, что Кучма пошел на этот шаг. Но нельзя изуродовать систему, как мы это сделали. Мы изуродовали пропорциональную систему так называемым императивным мандатом. Нельзя было это делать в том виде, в каком императивный мандат был введен в 2004 году. А сейчас его хотят еще и усилить: ты кашлянул не так – все, тебя исключили. Но тогда нет парламента. Меня никто не должен страхом держать, что выгонят. Партии должны подбирать людей, способных отстаивать идеологию. А если кто-то переметнулся из партии в партию, то это проблема не ваша, это проблема не общества. Это проблема партии. И пусть партия отвечает перед обществом. Пусть ее больше не изберут. А считать депутатов за козлов, которых загнали в стойло, и в этом стойле держать страхом – это неправильно… Это не дает никакой дискуссии, не дает качества работы, ибо меня убеждать не надо, потому что мне могут приказать, и если я не выполню приказ, меня выгонят. А вот если меня как члена партии надо убедить, руководитель тогда должен готовить правильные обоснованные предложения. А если кто-то лучше предложил, принимать их. Это дает иное качество работы, иное качество политики. Но если страхом держать, это абсолютно не то.

А кроме того, мы все централизованно отдали партиям право решать, кого избирать. А надо пропорциональную систему решать в регионах. Как это в мире. Может, даже со списками региональной преференции. Ведь за партию вы голосуете в регионе. Так вы и смотреть должны, а кто же в этой партии будет от вашего региона. И если этот человек набрал большее количество голосов, то он будет представлять и партию, и регион. Люди с него хоть спросить могут. А если будет плохо работать, то и отозвать. Это право не партии, а народа – лишить меня или кого-то депутатского мандата.

А на местном уровне и в органах местного самоуправления вообще не должно быть никакой партийной системы. Там должны быть мажоритарные округа. Пусть партии выдвигают, пусть формируют фракции. Это их право. Но система должна быть мажоритарной. Потому что на местном уровне очень мало политики и очень много хозяйственных проблем. Там нельзя из Киева указывать фракции в Бердянске, как ей нужно голосовать. Это абсурд.

– Получается, альтернативой может стать вариант открытых списков…

– Может быть и так, а может, и смешанная система, мне тоже кажется, что это было бы отрезвление. Но мы опять приходим к проблеме написания Конституции. То есть к тому, о чем уже говорили. Но, к сожалению, в парламенте сегодня те, чья задача – обеспечить свое нахождение в Раде и обеспечить при этом свое фюрерство.

«Инициатива – это сегодня самый большой дефицит в Украине»

– Вы много сил и энергии отдали местному самоуправлению. Вам известна ситуация в Бердянске и то, что город делал в плане развития местного самоуправления. Многие идеи, которые были апробированы у нас, потом были растиражированы по Украине. Что бы Вы со своим опытом сказали по этому поводу?

– Я с большим уважением отношусь к Бердянску, его новаторству. И к Валерию Баранову. Я часто с ним советовался, когда возглавлял комитет. Считаю, что он человек, который будоражит сознание. Это очень важно. А инициатива – это сегодня самый большой дефицит в Украине. То, что Бердянск при Баранове стал интереснее, – это правда. Я не говорю, что нет ошибок. Но это и хорошо. У человека должно быть право на ошибки. Потому что если у человека забрать право на ошибку, у него надо забрать право и на жизнь. Правда, одно дело, если эти ошибки допущены во время устремлений во благо города и людей, и другое – если они допущены при попытке набить карманы за счет людей. Я знаю, сегодня в Бердянске есть проблемы с преемственностью начинаний, которые были при Баранове. Но к этому нужно относиться философски. Подходить к проблеме, я считаю, нужно так: есть Бердянск, есть бердянцы, есть дети и внуки, которые будут жить после нас. Нас не будет, а Бердянск будет. Поэтому и нужно думать об этой великой перспективе, а не о каких-то сиюминутных неприятностях и эмоциях. И себя нужно подчинять именно этой идее.

– Ваши пожелания бердянцам?

– Я очень хочу приехать в этот город, я любуюсь тем, как он изменился. И потому желаю бердянцам жить зажиточно, жить интересно и формировать в каждом, кто хоть раз приехал в Бердянск, желание приехать в этот город снова. Желаю вам процветания и успеха.

Вопросы задавал Виктор КУЛИБАБА

Засідання Центральної Ради

Wed, 21 Oct 2009 14:14:28 GMT

24 жовтня 2009 року за адресою: м. Київ, вул. Леонтовича, 9 (Інститут біохімії ім.Паладіна НАН України) відбудеться засідання Центральної Ради УРП «Собор».

Початок реєстрації – о 9 год., початок роботи – о 10 год.

Засідання Центральної Ради проходитиме у закритому режимі.

Прес-служба УРП «Собор»

Презентація книги Марії Турчин „Золоті гердани осені”

Fri, 16 Oct 2009 07:05:09 GMT

15 жовтня в обласній універсальній науковій бібіліотеці ім. І. Франка відбулася презентація книги кандидата філософських наук, доцента кафедри німецької філології Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника, членкині Івано-Франківської обласної організації УРП "Собор" Марії Турчин „Золоті гердани осені”

Вона - авторка та співавторка дев'яти навчальних та науково-методичних посібників з німецької мови для вузів та шкіл. Має понад 60 наукових статей із проблем германістики, а також ряд публікацій краєзнавчого, історичного та культурно-просвітницького характеру у періодичних виданнях. А ще в її творчому доробку - поетичні збірки.

„Золоті гердани осені" - це третя книга поезії, в якій авторка торкається глибин людської душі та проблем нинішнього суспільного буття. У книзі багато віршових циклів „Ліричний серпанок", „Думки летять ключем", „Жайворонки мрій", „Стежини життя", але всі вони охоплюють єдиний часопростір Людини: народження, дитинство, кохання, зрілість, смерть. Її вірш променіють любов'ю - інтимною, християнською, яку не має потреби ховати.

Старійшини УРП „Собор” висунули Матвієнка в Президент

Thu, 24 Sep 2009 13:45:01 GMT

Рада Старійшин Української республіканської партії „Собор” прийняла рішення про висунення лідера УРП „Собор” Анатолія Матвієнка кандидатом у Президента України на виборах 17 січня 2010 року. Про це рішення голова Ради Старійшин академік НАН України Костянтин Ситник повідомив на засіданні Центрального Проводу партії, яке відбулося в середу, 23 вересня 2009 року.

За словами голови Ради Старійшин таке рішення прийняте в зв’язку з тим, що Матвієнко – єдиний політик національно-демократичного спрямування із сучасним, адекватним реаліям, мисленням.

„Україна потребує президента-націонал-демократа, який зможе дієво протистояти загрозам як зовнішнім – приміром, з боку Росії, - так і внутрішнім: подолати ворожнечу і розбрат між політиками, сформувати дієву владну команду. Всі, хто знають Анатолія Матвієнка, підтвердять – будучи щирим патріотом, він є прагматичним та зваженим державним діячем”, - вважає голова Ради Старійшин УРП „Собор”.

Академік Костянтин Ситник також відзначає, що „успішний двадцятирічний досвід перебування Анатолія Сергійовича на високих державних посадах сформували такі менеджерські здібності, яким позаздрить кожен із трьох всенародно обраних президентів”.

В Раді Старійшин УРП „Собор” розраховують, що кандидатура Анатолія Матвієнка буде підтримана спорідненими націонал-демократичними партіями та патріотичними громадськими організація.

Раніше з ініціативою про висунення Анатолія Матвієнка кандидатом у президенти виступила всеукраїнська громадська молодіжна організація „Український Молодіжний Собор”.

„Ми переконані, що Анатолій Матвієнко посяде гідне місце серед претендентів на посаду глави держави”, - сказав Костянтин Ситник.

Тепер рішення Ради Старійшин повинен підтримати З’їзд УРП „Собор”.

Прес-служба УРП „Собор”

Івано-Франківська обласна рада – у повному склад

Sun, 20 Sep 2009 17:39:53 GMT

18 вересня на 32-ій сесії Івано-Франківської обласної ради V демократичного скликання депутатський корпус ради поповнив член Української Республіканської Партії «Собор», представник виборчого блоку «Національний вибір» Ростислав Держипільський.

Постанову обласної виборчої комісії щодо заміщення депутата обласної ради, повноваження якого достроково припинені у зв’язку зі смертю, а також про визнання повноважень наступного за виборчим списком депутата зачитав голова обласної ТВК Василь Аронець.

34 річний директор Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. Івана Франка, уродженець Косівщини, заслужений артист України, заступник голови Всеукраїнської Громадської Організації "Український Молодіжний Собор", голова Івано-Франківської обласної організації ВГО "УМС" Ростислав Держипільський замінив в обласній раді покійну Лідію Дмитрів.

Довідка
Депутат обласної ради, заслужений лікар України Лідія Дмитрів померла 10 червня поточного року. Івано-Франківська обласна рада має у своєму складі 120 депутатів.

Голова партії звернувся з листом до регіональних організацій

Wed, 16 Sep 2009 08:19:46 GMT

Нашою послідовною позицією завжди було відстоювання необхідності єднання усіх націонал-демократів як найбільш відданих захисників української державності – Анатолій Матвієнко.

За результатами розширеного засідання Центрального Проводу УРП «Собор», яке відбулося 9 вересня 2009 року, лідер партії направив листа в регіональні організації, в якому виклав міркування про шляхи участі республіканців в президентській кампанії.

Аналізуючи поточну політичну та соціал-демократичну ситуацію в державі, Анатолій Матвієнко, зокрема, зазначив: «Економічне становище України залишається доволі складним. Зусилля Уряду України щодо подолання кризи, на жаль, не можна назвати успішними. Зростаючий політичний, а відтак – і економічний тиск з боку Росії ще більш ускладнює ситуацію. Розрахунки за енергоносії, що поставляються з Російської Федерації, відбуваються, фактично, за рахунок кредитів Міжнародного валютного фонду. У той же час Кабінет Міністрів продовжує проводити популістську політику, підігріваючи споживальницькі настрої в суспільстві. Все це свідчить про те, що після завершення виборів Україна може опинитися у вкрай скрутному економічному та геополітичному становищах».

В зв’язку із цим А.Матвієнко відзначив, що «здатність майбутнього президента стабілізувати ситуацію в країні набирає особливої ваги».

«Актуалізується також наявність сильної, об’єднаної національно-демократичної платформи, яка покликана буде відігравати роль вартового національних інтересів при новообраному главі держави, зокрема, в частині збереження європейського та євроатлантичного курсів, подальшого поступу на шляху демократії, зваженої українсько-російської політики», - йдеться в листі. Голова Української республіканської партії «Собор» підкреслив, що «саме через цю призму ми повинні розглядати й наші дії в контексті як виборів у січні 2010 року, так і місцевих виборів у березні наступного року та майбутньої кампанії до парламенту».

А.Матвієнко запропонував регіональним організаціям партії обговорити викладені у листі міркування та підготувати свої пропозиції щодо стратегії та формату участі партії в найближчих виборчих кампаніях до чергового засідання Центральної Ради УРП «Собор».

Прес-служба УРП «Собор»

Дорогі українці!

Sun, 23 Aug 2009 16:49:52 GMT

Від щирого серця вітаю із Днем Незалежності України!

Сьогодні виповнюється 18 років із часу, коли, після сторіч боротьби, на мапі світу постала молода Українська держава.

Здобуття державності – це одночасно велике завоювання і великий шанс, яким ми зобов’язані ефективно розпорядитися. Для цього замало бути формально незалежними; потрібно, щоб кожний з нас усвідомлював себе частиною єдиної української нації.

Ми вже стоїмо на цьому шляху: і чим швидше, попри усі розбіжності, станемо однією великою українською родиною, тим сильнішою буде велич національного духу, тим могутнішою буде наша державність.
Вітаючи зі святом, зичу сили, здоров’я й успіху на добрі справи в ім’я нашої Батьківщини.

З глибокою повагою –
Анатолій МАТВІЄНКО
Голова Української республіканської партії «Собор»,
Народний депутат України

Позбавимо Крим від сміття!

Thu, 20 Aug 2009 10:34:10 GMT

Кримський екс-прем’єр Анатолій Матвієнко ще 2005 року планував перетворити Крим в Український Лас-Вегас. Партія Регіонів ж встигла за три роки лише перетворити кримські господарства та рекреаційні зони в суцільний смітник та відгородити парканами Чорне море від усього мешканців Криму та гостей півострова.

Про сміття та паркани в Криму не пише в ЗМІ тільки ледащо, щоденні репортажі на всіх канал телебачення України про бойові дії по знесенню парканів на узбережжі Криму відлякують українців од відпочинку на рідній землі – в мальовничому Криму.

Враховуючи критичний стан забруднення Кримських пляжів, а також від болю і сорому за те що гості Криму їдуть звідси з відчуттям розчарування – в пам’яті залишається гора сміття на пляжах, на туристичних тропах і стоянках, від сміття, яке плаває в морі, лідери та молодь нашої Кримської Республіканської організації УРП «Собор» та її крила Український Молодіжний «Собор» вирішили і провели 15 серпня 2009 року акцію під гаслом «Позбавимо Крим від сміття!» в с. Миколаївка Сімферопольського району. Ініціатором цієї акції став голова КРО УРП «Собор» В.Ю.Кунцов, який зі своєю командою робив крок за кроком місцевий пляж чистим, а відпочинок для інших більш затишним і комфортним.

Висловлюємо велику подяку всім учасникам акції, а також відпочиваючим, які з радістю допомагали в нашій справі. Ми віримо, що такими невеликими, але вкрай потрібними заходами ми зробимо чистішою не лише нашу землю, але й душі наших земляків та гостей.

Прес-служба КРО УРП «Собор», світлини Кирила Бекетова

Відійшов у вічність Владислав Леонтович

Thu, 20 Aug 2009 10:26:21 GMT

Із сумом повідомляємо, що 17 серпня 2009 року після тривалої хвороби, на 86-му році життя помер багаторічний член Української республіканської партії «Собор» Владислав Миколайович Леонтович.

На долю цієї непересічної особистості випали неабиякі випробовування – героїчна боротьба в роки Другої світової війни: мужній шлях молодого фронтовика, оточення, партизанське підпілля. Але й після закінчення війни принципова патріотична позиція Владислава Миколайовича створила для нього новий фронт боротьби – за українську державність, права і свободи людини проти тоталітарної радянської системи.

Прикметно, що і після здобуття Україною незалежності Владислав Леонтович був на передовій – від початку 1990-х років він був невтомним борцем за утвердження українства в Криму; багато років свого життя присвятив організації першої школи із українською мовою викладання в Алушті – Української школи-колегіуму, яку підтримував до останніх років життя.

Будучи ветераном Радянської армії, Владислав Миколайович послідовно і переконано підтримував курс на вступ України до Північноатлантичного альянсу через створену ним Народну трибуну «Україну – в НАТО!».

Багаторічний член УРП «Собор», який понад десятиліття очолював Алуштинську організацію партії, користувався величним авторитетом серед республіканців, багато сил і часу присвячував патріотичному вихованню членів ВМГО «Український Молодіжний Собор».

Центральний Провід Української республіканської партії «Собор» висловлює щирі й глибокі співчуття дружині Владислава Миколайовича – Тетяні Георгіївні, його донькам та онукам.

Нехай м’якою буде свята українська земля для Владислава Леонтовича, а в серцях наших живе тепла пам’ять про цього непересічного Українця.

Прес-служба УРП «Собор»

Анатолій Матвієнко: Ми повинні продемонструвати єдність

Sat, 15 Aug 2009 14:14:26 GMT

Коментар Голови УРП „Собор” стосовно заяви Д.Мєдвєдєва

„Нещодавня заява президента Росії Дмитра Мєдвєдєва стосовно відтермінування приїзду в Україну нового посла Михайла Зурабова та викладені у ній безпідставні та образливі обвинувачення на адресу України свідчать, передусім, про нагнітання в середині Російської Федерації антиукраїнських настроїв, зокрема, й на найвищому рівні.

У річницю початку російсько-грузинської війни російському народові пропонують нового „ворога” – Україну. Вочевидь, Д.Мєдвєдєв розраховув також через свою заяву сприяти розбрату й серед українців.

Звичайно, зміст та тональність заяви Д.Мєдвєдєва також ілюструюють вкрай низьку політичну культуру російського керівництва, що межує із невіглаством.

У той же час зазначена заява повинна стати тестом для українського суспільства, включно з політикумом, на предмет зрілості, патріотизму та почуття власної гідності. Всі ми, незалежно від політичних уподобань, провинні продемонструвати консолідовану позицію: ганьба тому, хто сміє розмовляти із Україною мовою хамства та обману. Ми повинні памятати про приклад Тузли, коли заради захисту державної цілісності об’єдналася і влада, і опозиція”.

Прес-служба УРП „Собор”